Інтерв'ю з Сунгуровським: Путін обстрілює Київ, Харків та Суми з двох причин, але виходити з Курщини не можна.

Свіжа хвиля інтенсивних ракетних ударів з боку агресора Росії по великих містах України має дві основні цілі. Перша - руйнування енергетичної інфраструктури нашої країни, друга - психологічний тиск на українське населення, спроба зламати їхню волю, що, за задумом ворога, повинно прискорити переговори з українською владою на умовах Кремля. ППО України має обмежені можливості, проте ситуацію можна покращити шляхом співпраці із західними партнерами в новому форматі.

Нині операція ЗСУ в Курській області Росії надає Україні не лише військову, але й політичну перевагу, тому виводити сили з території РФ наразі недоцільно. Успіхи на Покровському напрямку є для глави Кремля Володимира Путіна "рожевою лінією". Від цього залежить його імідж усередині країни. Втім зупинити наступ ворога тут також можливо.

Свою точку зору в ексклюзивній бесіді з OBOZ.UA озвучив керівник військових програм Центру Разумкова, експерт з військових питань Микола Сунгуровський.

- Ми бачимо нову хвилю масованих атак ворога по великих містах України: Київ, Харків, Суми... Як ви думаєте, у чому полягає головна мета окупанта, окрім того, щоб просто бити по Україні, якщо є чим? І чого бракує нашій системі ППО?

Ціль не буває єдиною. Росія ніколи не обмежується однією ціллю. Вони прагнуть досягти кількох результатів одночасно, але жодного з них не досягають.

Перша мета - знищити нашу енергетичну структуру. Друга мета - підірвати психологічний стан українського суспільства, домогтися хаосу, паніки тощо. Щоб це призвело до тиску на владу, щоб вона погодилася на переговори на умовах Росії.

Що ми можемо протиставити? Тільки те, що в нас є. Коли говорять про ешелоновану протиповітряну і протиракетну оборону, треба розуміти, що такої повноцінної системи в нас, на жаль, немає. переважно ми обороняємося тим, що нам дають наші партнери. Закрити усі дірки ми просто не можемо, тому прикриваємо найбільш критичні об'єкти та території. Це Київ, електростанції, АЕС тощо.

Коли ми звертаємося до наших партнерів із проханням дозволити їхнім військовим збивати авіацію, ракети або "Шахеди" над територією України, я вважаю, що ми ще не використали всі можливі підходи та аргументи. Наприклад, можна підкреслити екологічний аспект: удари по критично важливих об'єктах, які становлять технологічну небезпеку, можуть мати вплив і на наших сусідів. Якщо ворог атакує хімічне підприємство, то токсична хмара може переміститися на територію Польщі або Румунії. Таким чином, європейці теж мають бути зацікавлені в цьому питанні.

Завдяки подібній риториці можна було б зміцнити позиції західних політиків і військових, щоб забезпечити закриття неба хоча б над західними регіонами України. Це дозволило б нам перекинути частину засобів протиповітряної оборони на інші стратегічно важливі ділянки і посилити ППО над іншими територіями.

Але повністю прикрити всю територію України ми наразі не в змозі.

- Чи могли б ви спрогнозувати, як розвиватимуться події на Курщині протягом найближчого місяця? Що доцільно і що недоцільно для ЗСУ на території Росії?

Передбачити розвиток подій вкрай складно, не маючи уявлення про цілі та завдання, які визначаються Генеральним штабом. Це просто неможливо. Існують завжди приховані тактичні та стратегічні плани, які не розголошуються і які важко ідентифікувати. Якби їх можна було легко розпізнати, це б значно спростило роботу російської розвідки.

Отже, утримуватися від прогнозів було б розумно. Однак, можу зазначити, що відведення наших військ із Курської області зараз не було б політично виправданим. Однією з головних цілей ЗСУ в Курській операції було зайняти ворожу територію та зменшити тиск на Україну щодо переговорів на умовах Росії. Це потрібно для того, щоб переговори не стосувалися обміну територіями, а фокусувалися на відновленні принципу недоторканності кордонів.

Якщо зараз вивести війська, ця перевага зникне. Це означатиме послаблення наших позицій.

З військової точки зору, ми можемо утримувати цей плацдарм завдяки тому, що Путін не перекидає туди значні резерви з інших фронтів. Основний напрямок удару - Покровськ. Він буде продовжувати тиск до кінця. Це для нього не просто червона, а рожева лінія, оскільки поразка в цьому районі може сильно вдарити по його престижу. Таким чином, це має як військове, так і політичне значення.

- Ви сказали, Путін хоче тиснути до кінця. Ви маєте на увазі до адміністративного кордону Донецької області?

- Я не думаю, що якщо ми дамо йому вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей, він зупиниться. Але для нього це буде привід для того, щоб сказати російському народу: "Ми досягли тієї мети, яку ставили. А далі продовжуємо вбивати українців, бо вони наші вороги".

Але якщо Путін вийде на ці адміністративні кордони, тиск може знизитися. І тоді можливе перекидання резервів з цього напрямку на Курський напрямок.

- Отже, у Путіна є якісь бажання, плани, божевільні мрії, але є ще й об'єктивна реальність. Чи вважаєте ви, що рано чи пізно в ЗСУ з'явиться можливість зупинити наступ ворога на сході нашої країни?

- Я вірю, що це здійсненно і необхідно реалізовувати. Що стосується ресурсів, то це складніше питання. Відповідь залежить від швидкості нарощування цих ресурсів. Скільки часу нам потрібно, щоб, по-перше, залучити людей, підготувати їх і провести злагодження не лише на рівні взводів та рот, але й на рівні бригад? Нам необхідно одночасно працювати над цим та поповнювати бригади, які зазнають втрат.

Хто виконає це швидше, той і здобуде перевагу. Водночас слід взяти до уваги, що Росія наразі випереджає нас у цьому. Адже вартість людського життя в Росії є нікчемною. Вони здатні відправляти на фронт навіть непідготовлених солдатів, кидати строковиків прямо в бій, прирікаючи їх на загибель у м'ясорубці.

Це не є нашою слабкістю. Однак слід брати до уваги цю реальність.