"Мне бы хотелось, чтобы россияне предпочли уничтожить меня, а не Русланчика". Оккупанты продолжают свои акты террора против мирного населения в Херсонской области - Центр журналистских расследований.

"Россияне привезли меня с кладбища и спросили: 'Мать, чем можем помочь?'. Но ведь 'помощь' уже была оказана — они забрали жизнь моего сына и не знают покоя. Обстреливают кладбище, словно и с мертвыми ведут бой. Сердце сжимается: цела ли его могила? Не повредили ли ее? И это не кто иной, как сами россияне, стреляют по мертвым, стараясь стереть даже память о них."

Рядом со мной сидит пожилая женщина, с трудом сдерживающая слезы. Раиса Руснак недавно покинула свою родную Горностаевку в Каховском районе на левом берегу Херсонской области, и перед ее глазами всплывают все ужасные события, пережитые за многие месяцы оккупации. В сентябре 2023 года был проведен hastily организованный "референдум", который фактически стал незаконными выборами. Она вспоминает, как вражеские снаряды падали в ее двор и разрушали родное село, как исчезали знакомые, похищенные россиянами, и как она потеряла сына, чье замученное тело вернули ей в гробу. Непередаваемый страх о том, что россияне могут снова ворваться, все еще живет в ее сердце.

20 ноября 2023 года в оккупированной Горностаевке россияне похитили, замучили и в тот же день убили ее младшего сына, 28-летнего Руслана Руснака. Незадолго до этого представители российских оккупационных властей похитили других молодых мужчин, местонахождение которых до сих пор неизвестно.

Центр журналистских расследований провел встречу с матерью Руслана, который стал жертвой пыток, а также с бывшим узником российской тюрьмы в селе Одрадовка Генического района. По данным других задержанных, именно там содержались несколько похищенных жителей Горностаевки.

"Якщо росіяни тебе заберуть, то я сам прийду до них і здамся. Я не дозволю, щоб тебе мучили"

"Важко було. Жодної свободи. Страшно", -- так описують перші роки російської окупації мешканці селища Горностаївка. Вони згадують безкінечні перевірки і обшуки, незаконний референдум у вересні 2022 року, незаконний перепис населення. Кажуть: багато хто з їхніх земляків ховався від росіян вдома і на вулицю намагався взагалі не виходити.

У січні 2023 року російські війська проникли до оселі Руслана Руснака. Вони виламали двері, обшукували кімнати та горище, заявляючи, що шукають зброю. У той же день загарбники також увірвалися до домівок інших жителів Горностаївки, що викликало страх серед місцевих мешканців. Деякі намагалися знайти притулок у інших місцях. Однак через кілька тижнів масові рейди припинилися, і люди почали заспокоюватися, прагнучи повернутися до звичного життя.

Проте продовжувати жити як раніше стало неможливо — обстріли Горностаївки стали частішими, і їх здійснювали саме російські загарбники. Руслан Руснак не раз переживав, коли снаряди падали прямо на його подвір'я.

Терор загарбників у Горностаївці не припинявся: викрадення та зникнення мирних жителів стали звичним явищем для цієї місцевості. 2 серпня 2022 року окупанти викрали Олександра Слісаренка, який обіймав посаду директора місцевого територіального центру. У 2022 році зник також місцевий житель Олег Гарькавий, і досі невідомо, де вони перебувають. Російські загарбники також жорстоко побили іншого місцевого жителя на ім'я Сергій, якого пізніше знайшли мертвим у домі в Горностаївці. Кожен міг стати жертвою російського терору. Окупанти забирали на допити сусідів і знайомих Руслана Руснака: деяких з них утримували в полоні кілька днів, інших — тиждень, а потім відпускали. Сам Руслан також потрапляв у полон, але загарбники не тримали його довго, тому він мало розповідав своїм рідним про цей досвід.

1 листопада 2023 року в Горностаївці російські військові затримали кількох молодих чоловіків: Дениса Шума та братів-близнюків Івана і Антона Штепів. На очах у сусідів хлопців жорстоко повалили на землю прямо на вулиці, завдаючи їм ударів носаками і електрошокерами. Після цього їх відвезли в невідомому напрямку.

На світанку, приблизно о шостій годині 20 листопада 2023 року, чотири озброєні особи з Росії проникли до житла Руслана Руснака.

Вони вломилися в хату, почали кричати: "Де твій син?" А він у той момент перебував у знайомої, за іншою адресою. Я чітко відповіла, що його немає вдома. "Чи є у вас зброя?" — не вгамовувалися вони. Ні, кажу, жодної зброї немає. Далі продовжували запитувати про мого сина. Мені довелося зізнатися. Руслан якось казав мені: "Мамо, якщо вони прийдуть і заберуть тебе, я сам прийду до них і здамся. Не дозволю, щоб тебе катували". Коли забирали братів Штепів, їх також не було вдома, і росіяни спершу схопили їхнього батька. Тримали його до того часу, поки хлопці самі не з'явилися перед росіянами. Тоді я не знала, що робити, мене трясло від страху. Якби я знала, чим усе це обернеться, то краще б росіяни вбили мене, ніж мого сина, — згадує Раїса Руснак.

Прибувши до місця, де жив Руслан, російські солдати вломилися в кімнату, скинули його на підлогу, жорстоко побили, зв’язали руки і відвезли до місцевого відділення окупаційної поліції.

Більше живим його ніхто не бачив.

"Відкрили кришку домовини, а всередині спочиває Русланчик."

На наступний день, 21 листопада 2023 року, російські військові знову вломилися до дому Руслана, забравши його матір "на допит". Жінку доправили до місцевої "військової комендатури", яка насправді є окупаційним відділом поліції в Горностаївці. Там на неї одразу почали кричати та погрожувати: "Що ви знаєте про свого сина? Чого вам не вистачає? На вас вже прилітало, ваші ж самі по вам стріляють, а ви все ще незадоволені. Ви ж дивилися українські канали, я можу і вас заарештувати. Якщо вас щось тут не влаштовує - залишайте це місце".

Одним із тих, хто погрожував жінці, виявився Андрєй Полєвщіков, 42-річний підполковник поліції з Краснодарського краю Російської Федерації, якого окупаційна влада призначила керівником незаконно створеного "відділу МВД "Горностаївський". Він звинувачував Руслана Руснака у коригуванні вогню. Поліціянти діяли агресивно: на викраденого хлопця намагалися повісити відповідальність за удари українських безпілотників по будівлі окупаційної комендатури, що сталися тиждень тому, 13 листопада 2023 року. Хоча всі точні координати місця розташування захопленого відділу поліції в Горностаївці завжди були доступні в інтернеті. Ймовірно, окупанти вирішили звинуватити Руслана через його попередню службу в АТО.

Мати досі не усвідомлювала, що Руслана вже не було в живих, хоча новини про це з'явилися в медіа ще 21 листопада.

Увечері того ж дня загарбники знову навідалися до оселі Руслана, проте цього разу також не згадали про його загибель.

28 листопада 2023 року загарбники доставили матір Руслана Руснака до "комендатури", де посадили її в коридорі й вимагали залишатися на місці. Незабаром до неї вийшов Андрєй Полєвщіков, який почав звинувачувати Руслана в тому, що нібито через його дії в Горностаївській громаді постраждали різні об'єкти.

Полєвщіков звернувся до жінки: "У нас для вас сумна новина. Чому ви не лікували свого сина? У нього виникла язва, і він втратив багато крові. Але не хвилюйтеся, ми зараз вирушимо в Нижні Серогози, там є морг. Ми допоможемо вам організувати похорони, все буде в порядку, не турбуйтеся".

Коли жінку доставили до моргу в Нижніх Сірогозах, вона помітила дати, зазначені на табличці біля тіла свого сина: "Народився 4.11.1995, помер 20.11.2023". Після цього їй дозволили ознайомитися з тілом і підтвердити: це він чи ні?

"Відкрили кришку труни, і там лежав Русланчик. Це видовище справило жахливе враження: його руки мали синюватий відтінок, очі були широко розкриті, а чорні вії контрастували з блідістю шкіри. Його зуби також були видні, а обличчя виглядало перекошеним. Здається, з ним сталося щось жахливе, і в його тілі, напевно, були заподіяні серйозні травми," - згадує Раїса Руснак.

У медичному висновку про смерть Руслана Руснака, підписаному 20 листопада 2023 року, причиною смерті вказана гостра крововтрата, хронічна виразка 12-палої кишки. Підписав цей документ місцевий колаборант Кайфель Олександр Іванович, 31 жовтня 1963 року народження. До повномасштабної війни він працював судовим медичним експертом обласного "Бюро судово-медичної експертизи".

Як і повідомляв ще влітку 2022 року ЦЖР, після захоплення цієї установи і призначення в ній окупаційного директора, нині покійного Костянтина Ухова, основним завданням "бюро судмедекспертизи" стало приховування слідів злочинів російських загарбників, а також підробка висновків про причини смерті загиблих внаслідок вторгнення російських військових в Україну.

Родичі Руслана запевняють, що він ніколи не скаржився на проблеми зі шлунком чи дванадцятипалою кишкою. Тому вони не довіряють висновкам судмедексперта з Нижніх Сірогоз, які були зроблені під час окупації.

Мати Руслана була доставлена разом з його труною з моргу прямо на кладовище в Горностаївці. Яму для поховання вже підготували заздалегідь. Труну швидко опустили в землю і засипали. Усе пройшло стрімко, ніби росіяни прагнули, щоб ця трагічна історія якомога швидше відійшла в забуття.

За кілька днів після похорону Руслана російські окупанти знову вдерлися до його будинку, поки там нікого не було. Залишатися далі в захопленій Горностаївці його матері ставало нестерпно. І страшно.

"Коли повз наш будинок проїжджала поліцейська машина, мене охоплювало хвилювання. Я постійно думала: чи не знову це до нас? А незабаром я зовсім залишилася одна. Мій старший син поїхав відразу після втрати Русланчика. А моя подруга також вирушила в інше місце, і мені більше не було до кого звернутися, щоб поділитися своїми слізьми. Я плакала кожну ніч. Самотність у хаті лякала мене. Єдиний, хто залишився зі мною, — це був мій кіт. Більше нікого немає", - розповідає жінка.

Виїзд з окупації їй теж не приніс спокою. Невдовзі після цього стало відомо, що окупанти обстрілюють кладовище Горностаївки. До всіх інших тривог додалася нова: чи ціла могила її сина, чи не розбили її росіяни?

Руслан загинув прямо перед своїми мучителями.

Невдовзі після повідомлення про загибель Руслана Руснака в російських телеграм-каналах з’явилася інформація про те, що окупанти заарештували майже все керівництво незаконно створеного відділу поліції "Горностаевский". Затримання начальника відділу Андрєя Полєвщікова відбулося на очах у мешканців селища. Такі жорсткі дії щодо своїх спільників загарбники нібито були змушені вжити через те, що новина про вбивство Руснака встигла розповсюдитися у світі, і приховати її більше не було можливості.

Про цей випадок активно повідомляли в ЦЖР. Відділ окупаційної поліції в Горностаївці здобув погану репутацію через жорстокі катування незаконно затриманих цивільних осіб, що призвело до відкриття кримінальної справи 12 лютого 2024 року за звинуваченням у "перевищенні службових повноважень". Згідно з інформацією з російських реєстрів, після звільнення Андрєя Полєвщікова з Горностаївки новим керівником місцевого відділу окупаційної поліції став 47-річний росіянин Сєрґєй Крєц.

Крім полковника Андрєя Полєвщікова затримали його заступника, підполковника В. Мєркулова, капітана В. Плюхіна, начальника "уголовного розыска", майора А. Дєнісова, старшого оперуповноваженого "групи" з контролю за обігом наркотиків і старшого лейтенанта Іґоря Пімєнова, старшого оперуповноваженого "групи" економічної безпеки та протидії корупції. Однак на тому "розслідування" цієї справи окупантами закінчилося.

За інформацією російських медіа, затриманий окупантами 47-річний поліцай Іґорь Пімєнов зізнався в катуваннях Руслана Руснака. За словами Пімєнова, він приїхав на тимчасово окуповану Росією територію Херсонщини в березні 2023 року з рідних Люберців Московської області. Пімєнов розповів, що після затримання Руснака 20 листопада 2023 року озвірілі окупанти били його у відділі "поліції", вимагаючи зізнатися в наведенні на них українських безпілотників. О 16:00 того ж дня затриманий Руслан загинув прямо перед своїми мучителями..

Ті самі російські поліцаї були причетні до викрадення вже згадуваних Івана і Антона Штепів, а також Дениса Шума, які відтоді безслідно зникли.

13 листопада 2023 року в Горностаївці загарбники викрали 23-річного Рустама Чижика. У липні 2024 року він був внесений до їхнього "реєстру терористів та екстремістів", однак його подальша доля залишається невідомою.

Викрадення, зникнення і вбивства мирних людей не припиняються на лівобережній Херсонщині досі. Ось лише деякі випадки, про які повідомляв ЦЖР.

На початку жовтня 2024 року в руках російських військових загинув 45-річний Володимир Закаблук з Каховки, якого було затримано і жорстоко катовано. У вересні 2024 року прокуратура Криму, що працює під окупаційним режимом, оголосила про обвинувачення 37-річного Владислава Білого з Нової Каховки, якого викрали торік. Його звинувачують у коригуванні ударів Збройних Сил України по позиціях ворога, і йому загрожує до 20 років ув'язнення. Олександр Сунагатулін, мешканець селища Любимівка Каховського району, вже майже два роки перебуває в російському полоні.

У липні 2024 року з’явилась інформація про викрадення 56-річного Смаїлова Сейдалі співробітниками ФСБ Російської Федерації в селищі Рикове, яке входить до складу Генічеської міської громади. 25 червня 2024 року окупанти забрали з власної квартири в Каховці 44-річну Ірину Гедзик. Росіяни засудили до двох років ув’язнення Павла Зозулюка, який був викрадений у 2023 році в Каховці.

У березні 2024 року в Каховці безвісти зник 56-річний Олег Скотарь. 22 березня 2024 року з власного житла був викрадений 44-річний Олексій Грінько з села Любимівка Каховського району. 14 березня 2024 року в Каховці зник 40-річний Олександр Герчаковський. У лютому 2024 року з Каховки викрали Андрія Тозарєва.

4 липня 2024 року в селі Преображенка, яке входить до складу Мирненської селищної громади Скадовського району, російські військові забрали життя 20-річного студента Максима Шкуро. Раніше, 14 березня 2024 року, внаслідок агресії з боку росіян загинули Олександр Карпусь, Олександр Голенков та Микола Вознов - їхні тіла були виявлені в селі Кохани, що належить до Голопристанської міської громади Скадовського району. 13 лютого 2024 року в селищі Каланчак, також у Скадовському районі, російські військові викрали 59-річного Степана Подольчака, настоятеля православного храму, якого катували і вбили.

30 листопада 2023 року в селі Чорнянка, що входить до складу Таврійської міської громади Каховського району, російські військові вчинили жорстокий злочин, вбивши Сергія Кузнецова, людину, що страждала на психічні розлади. У вересні того ж року російські агресори викрали і вбили 26-річну Анастасію Саксаганську разом із її 34-річним чоловіком Валерієм, які проживали у селі Малі Копані Голопристанської громади. У грудні 2023 року було знайдено мертвим 70-річного Віктора Погорілого з Таврійська, який зник 6 листопада 2023 року. Існують вагомі підстави вважати, що він також став жертвою росіян, які, ймовірно, мали намір заволодіти його автомобілем.

10 січня 2023 року у Каховській центральній міській лікарні імені родини Панкеєвих помер 34-річний волонтер з Нової Каховки, Сергій Федоренко. Він став жертвою катувань після того, як його викрали російські окупанти за тиждень до цього. Раніше, 20 грудня 2022 року, в Новій Каховці провели похорон 55-річного Євгена Рязанцева, який зник після того, як росіяни захопили його човен.

У грудні 2022 року Леонід Бутенко, житель села Коробки Каховської міської громади, був убитий росіянами за відмову віддати свій автомобіль. Іншого місцевого мешканця, Сергія Вороніна, окупанти жорстоко вбили лише через те, що його брат служив у Збройних силах України.

26 листопада 2022 року в лісі під Новою Каховкою знайшли вбитими диякона помісної Церкви християн віри євангельської Анатолія Прокопчука та його сина Олександра, викрадених російськими окупантами. 1 червня 2022 року росіяни розстріляли подружжя 50-річної Світлани і 52-річного Сергія Ланевичів з селища Високопілля Бериславського району. Досі невідома доля зниклого ще в березні 2022 року Андрія Павлюченка з селища Нововоронцовка Бериславського району. Як і долі багатьох викрадених і зниклих безвісті мирних людей на Херсонщині.

"Це місце справді вражало своїм жахом."

На початку квітня 2024 року з'явилася інформація про те, що кілька викрадених цивільних осіб були утримувані російськими військовими в катівнях під будинком культури в селі Одрадівка, що входить до складу Новотроїцької селищної громади Генічеського району. Один з колишніх ув'язнених розповів, що серед тих, хто зазнав викрадення в Горностаївці, були Денис Шум, Іван і Антон Штепи, а також Олексій Грінько з Любимівки та Олексій Герчаковський з Каховки.

За словами свідка, площа підвалу в Одрадівці дуже велика і має достатньо кімнат, де хлопців тримають по одному. "Деяких із них дуже сильно катують і примушують до співпраці", -- додав він.

ЦЖР провів зустріч з колишнім ув'язненим одрадівської катівні, де його утримували російські військові навесні 2023 року.

"Нас спускали до підвалу з закритими очима, тож ми не одразу зрозуміли, де знаходимось. Уже потім, коли нам відкрили очі, ми побачили камеру. Перше, що кинулось в очі - страшні криваві сліди на всіх стінах, написи. Було зрозуміло, що через цю катівню вже пройшло дуже багато людей. Трохи згодом нам довелось пройти повз інші камери. Там було дуже багато наших хлопців, цивільних, а також жінок. Майже всі - молоді. Це було жахливо", -- розповів свідок.

Окрім українців, які стали жертвами викрадення, у катівнях Одрадівки російські військові також утримували своїх співвітчизників. Проте умови для них були значно кращими, ніж для українських полонених: росіяни мали можливість спати не на холодній цементній підлозі, а на дерев'яних підставах. З розмов між охоронцями можна було зрозуміти, що до підвалу потрапляли ті російські солдати, які відмовлялися виконувати накази своїх командирів або були спіймані в нетверезому стані.

"У підвалі російських військових постійно піддавали суворій дисципліні. Серед них були люди різного віку – від молодиків до тих, хто вже минув шістдесятирічний рубіж, і вони походили з різних куточків Росії. Охоронні групи змінювались кожні дві години. Серед охоронців були представники різних національностей: буряти, таджики, бойовики з "ДНР", а також татари з Казані. Все це створювало враження справжньої в'язниці. Щоночі російські військові знущалися з інших затриманих. Бранці постійно змінювались: одних привозили, інших відвозили. Це місце справді вселяло жах", – поділився свідок.

Наразі невідомо, чи утримують у цій тюрмі, що нагадує катівню, викрадених росіянами чоловіків. Як повідомили інші свідки ЦЖР, російські військові в Одрадівці постійно заперечували родичам бранців будь-яку інформацію про те, що в цьому населеному пункті взагалі є затримані. Аналогічно окупанти спростовували факти вивезення з Горностаївки братів-близнюків Івана та Антона Штепів.

"Ці молоді люди походять з великої родини. Їхня матір до останнього моменту приносила їжу своїм синам до російської 'комендатури'. Окупанти забирали ці продукти, обіцяючи, що все дійде до адресата. Згодом виявилося, що Штепів у 'комендатурі' не виявилось, і їхнє місцезнаходження залишалося невідомим. Як з'ясували місцеві жителі, всі передачі від матері росіяни, очевидно, привласнювали собі," -- поділилися місцеві мешканці Горностаївки.

Про закатованого Руслана Руснака його земляки згадують ось як: "Він завжди усміхався. Був веселим і добрим. Матері повторював, що не вирушить нікуди без неї і ніколи не покине. Його любов до неї була безмежною".

Мати Руслана до останнього моменту надіялась, що їй не доведеться покидати своє улюблене селище. Вона невтомно очікувала на визволення та повернення всіх близьких до рідного порогу.

"У минулому році я створила великий город у себе вдома і з нетерпінням чекала на всіх наших, -- несподівано промовила Раїса Руснак, прощаючись зі мною. -- А скільки у мене квітів! Вони для мене, як рідні діти... Не можу уявити, як тепер їх топчуть ті, хто прийшов і забрав мого сина."