Культурна дипломатія Кремля: чому Канада не помітила "росіян на війні" | UACRISIS.ORG

Автор: Анастасія Ратієва, спеціаліст з аналітики УКМЦ.

Культурна дипломатія перетворилася на важливий інструмент впливу в міжнародних справах, особливо в умовах війни між Росією та Україною. Кремль активно застосовує кіномистецтво, зокрема документальні стрічки від Russa Today, для формування світової думки та просування своїх геополітичних наративів. Ця стратегія суттєво впливає на те, як світ сприймає конфлікт між Росією та Україною.

Останнім проявом культурної дипломатії став документальний фільм "Росіяни на війні", який привернув значну увагу на світових кінофестивалях. Ця стрічка прагне представити російських військових у "більш людяній" перспективі, що, в свою чергу, спричинило жваві обговорення та протести.

Показ стрічки було скасовано на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF).

Міжнародні кінофестивалі мають значний вплив на культурну дипломатію, слугуючи платформою для міжкультурного обміну та діалогу. Вони виступають потужним засобом м'якої сили, що полягає в здатності держави досягати своїх цілей через привабливість своєї культури та цінностей. Тому Кремль активно залучає кінофестивалі для просування своїх пропагандистських ідей.

Як вже зазначала команда УКМЦ, російська пропаганда в кінематографії виконує кілька важливих функцій: вона виправдовує дії режиму, розмиває кордони між державами пострадянського простору, сприяє культурній інтеграції окупованих територій, героїзує воєнних злочинців і формує альтернативну реальність. Контроль держави над кіновиробництвом та значні фінансові вливання з її боку забезпечують створення великої кількості фільмів, які підтримують кремлівську риторику.

Тому не дивно, що Москва активно використовує різні методи просування своїх культурних продуктів, які наповнені пропагандою. Це має свої корені в історичній традиції: у 1981 році радянський фільм "Москва слезам не верит" під керівництвом режисера Володимира Меньшова здобув "Оскар" за найкращий фільм іноземною мовою. Перемогу цього фільму часто аналізують в контексті радянської культурної дипломатії, яка використовувала мистецтво та кінематограф як засоби покращення іміджу СРСР у складні політичні часи.

Просуваючи фільми, які відображали загальнолюдський досвід (таким чином, зокрема, була стрічка про "Москву" - оповідь про звичайних людей без політичних акцентів), Радянський Союз прагнув вплинути на західних глядачів. Це було особливо актуально для СРСР у часи високої політичної напруги в 1980-х, під час холодної війни. У 1980 році радянське військове втручання в Афганістан спричинило бойкот Олімпійських ігор у Москві з боку США та інших країн. Тому отримання "Оскара" для СРСР у наступному році стало важливим кроком у покращенні його міжнародного іміджу.

Провести паралелі з "Росіянами на війні" дуже просто: той самий образ "простої людини, що має прості людські проблеми". Але дискусія навколо цієї теми має тривати, оскільки неприпустимо давати майданчики для співчуття "простим людям", які є учасниками вторгнення в суверенну державу, яке вони супроводжують звірствами та злочинами проти людства.

У публічних обговореннях, пов'язаних із темою "Росіян на війні", постійно з'являються ідеї про важливість знаходження балансу між свободою творчості та обов’язком не поширювати небезпечні наративи. Водночас, центральним елементом для осмислення цієї проблеми є з'ясування того, що саме представляють собою документальні фільми, зняті в Росії.

Команда УКМЦ вже досліджувала, що Кремль використовує термін "документальність" для того, щоб піднести фальшиві сюжети на рівень достовірних фактів. Такі кінематографічні роботи доцільно вважати псевдодокументальними, оскільки акценти та смисли, закладені в них, відображають реальність, створену кремлівською пропагандою.

Фільм Трофімової зображує життя та труднощі російських солдатів під час війни в Україні. Режисерка стверджує, що її мета - створити антивоєнний наратив, показуючи солдатів як звичайних людей. Аргумент про "гуманістичний підхід" є маніпуляцією, оскільки фільм спрямований на створення позитивного враження про російську армію та супроводжується відвертими фейками. Трофімова провела сім місяців з російськими військовими біля лінії фронту, стверджуючи, що не побачила ознак воєнних злочинів. Це викликало обурення, оскільки суперечить численним задокументованим випадкам звірств російської армії в Україні.

До того, як зняти "Росіян на війні", Трофімова мала зв'язки з RT Documentary, хоча нині вона заявляє, що дистанціювалася від діяльності пропагандистського флагмана. Пізніше вона працювала з Канадською телерадіомовною корпорацією (CBC), проте її зв'язок з RT продовжує бути предметом критики. Російський канал RT через свій документальний підрозділ створює фільми, спрямовані на формування світової думки, вигідної Кремлю. Ці фільми, як і "Росіяни на війні", є частиною ширшої спроби Росії гуманізувати свою армію та змінити глобальні наративи про її дії в Україні.

Україна та її культурна спільнота рішуче відповідають на російську культурну експансію, зокрема в галузі кіно. Це протистояння охоплює кілька важливих аспектів: активність громади, діаспори, неурядових організацій та офіційних дипломатичних установ.

Фільм "Росіяни на війні" викликав значний резонанс після свого дебюту на Венеційському кінофестивалі. Конгрес українців Канади звернувся до Канадського медіа-фонду, який фінансував цей проект, підкреслюючи невідповідність між підтримкою такого фільму та офіційною позицією Канади щодо агресії Росії. Вони закликали Міжнародний кінофестиваль в Торонто (TIFF), що став наступним майданчиком для демонстрації "Росіян", скасувати показ фільму. Українська громада в Канаді також висловила своє невдоволення через акції протесту проти його показу на TIFF.

Генеральний консул України в Торонто Олег Ніколенко висловив своє обурення щодо рішення організаторів продемонструвати фільм, охарактеризувавши його як "свідоме спотворення правди про війну". "Є тисячі документально підтверджених випадків насильства, тортур, вбивств та зневаги до українців з боку російських військових. Людям, які вступають до лав російської армії, обіцяють значні фінансові винагороди або можливість уникнути кримінальної відповідальності, і вони роблять цей вибір, повною мірою усвідомлюючи наслідки своїх дій в Україні", -- підкреслив він.

Після звернення української громади канадський державний мовник TVO, який частково фінансував фільм, оголосив, що не буде показувати "Росіян" на своїх платформах. Зрештою, тиск з боку суспільства та дипломатичні зусилля призвели до скасування показу фільму на міжнародному кінофестивалі TIFF. Тим не менш, організатори фестивалю "залишилися при своїй позиції", підкресливши, що російська стрічка "гідна місця в програмі фестивалю".

Випадок з фільмом Анастасії Трофімової - не перший приклад успішної протидії українського суспільства та державних структур культурним продуктам Кремля. У 2024 році українське посольство в Італії відіграло значну роль у скасуванні показів російського пропагандистського фільму "Свідок", який спотворював події в Україні, зокрема в Маріуполі. Протести та дипломатичні звернення допомогли запобігти його демонстрації в низці італійських міст. Ці рішення ухвалювались після публічної критики місцевих політиків, активістів та дипломатів, що підкреслили пропагандистську природу фільму та його шкоду для громадської думки. Це демонструє важливу роль дипломатичного втручання України в протидії російській дезінформації за кордоном.

Громадські організації, зокрема УКМЦ, також закликають до лобіювання санкцій проти російських культурних установ, таких як Росспівробітництво, яке є головним розповсюджувачем російської культурної пропаганди за кордоном.

Російська культурна експансія через кінематограф становить серйозну загрозу, використовуючи міжнародні кінофестивалі як платформу для поширення пропагандистських наративів. Фільми на кшталт "Росіяни на війні" намагаються гуманізувати агресорів та викривити реальність конфлікту, що має вплив на світове сприйняття подій в Україні. Це підкреслює необхідність пильності та критичного підходу до контенту, пов'язаного з російсько-українською війною.

Ця ситуація підкреслює більш глобальне питання: які кроки потрібно вжити для боротьби з російською культурною експансією та стримуванням пропаганди, що поширюється через культурні платформи. Аналіз цієї проблеми дозволить глибше зрозуміти стратегії культурної дипломатії Кремля і знайти дієві методи для їхньої нейтралізації.